Освітня програма

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ

ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ  ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ «Я У СВІТІ»

 

СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ В ДОШКІЛЬНОМУ ДИТИНСТВІ

Реформування змісту та гуманізація цілей і принципів дошкільної освіти України пов’язані, у першу чергу, з реалізацією цілісного підходу до її організації, визнанням зростаючої особистості центральною фігурою освітнього процесу, упровадженням у педагогічну практику особистісно орієнтованої моделі спілкування з дітьми дошкільного віку.

Дошкільне дитинство як самоцінний, самобутній період відіграє особливу роль в особистісному зростанні. Воно є періодом первинного фактичного становлення особистості. Усвідомлення педагогами важливості особистісно орієнтованої моделі педагогічної взаємодії уможливлює ефективне розгортання освітньої діяльності; її недооцінка або ігнорування наносить непоправної шкоди, унеможливлює різнобічний та гармонійний розвиток дитини дошкільного віку, реалізує порційний замість цілісного підходу до освіти, базується на визнанні пріоритету культури корисності за рахунок культури гідності.

Саме у перші шість (сім) років життя важливо допомогти малюкові одержати здорове уявлення про самого себе, здоровий погляд на навколишній світ та умови повноцінного існування в ньому, здорову совість, засновану на турботі про інших та умінні будувати відносини з людьми різного віку, статі, культури, соціального статусу, роду занять, привабливості тощо. Це дозволить дитині жити повним життям, усвідомлювати себе у світі, знаходити своє місце в соціумі, динамічно розвиватися, жити у злагоді з довкіллям і згоді із собою.

Теоретичне підґрунтя особистісно орієнтованого підходу до освіти дошкільника складається з доробку провідних фахівців, зокрема, І.Бех, Н.Гавриш, О.Кононко,  В. Котирло,  Т.Піроженко  та ін. Як вони зазначали, усі психічні процеси (мислення, уява, воля, почуття) виникають з соціального досвіду. Соціальне середовище – це не просто зовнішня умова, а й джерело розвитку особистості. Основною умовою оволодіння дитиною соціального досвіду виступає її діяльність. Спілкування з дорослими створює передумови для оволодіння дошкільником складними видами діяльності, засвоєння ним життєво значущих знань та умінь.

Особливу роль у розвитку особистості відіграє орієнтовна частина діяльності. Завдяки орієнтуванню дитина виділяє новий зміст, набуває нових засобів побудови діяльності. Орієнтування, зароджуючись у зовнішній формі і зорієнтоване на дії дорослого як певні еталони, поступово автоматизується, переходить у розумовий план. Еталони стають надбанням пам»яті, дитина оволодіває умінням передбачати практичні дії, регулювати їх. Розвиток та ускладнення орієнтування, на основі якого виникає саморегуляція поведінки, виступають головною лінією розвитку особистості в дошкільному дитинстві.

Для становлення особистості важливі дві взаємопов’язані підсистеми – відображення і регуляція. До підсистеми відображення входять перцептивні та розумові дії; підсистему регуляції складають цінності, емоції, мотиви, які з вузькоіндивідуальних перетворюються на соціальні. Отже, в особистості синтезовані пізнавальні й регулятивні процеси, орієнтування на значущі аспекти дійсності, система ціннісних ставлень. Визнаючи важливість усіх сторін розвитку особистості, особливо слід підкреслити важливість її моральних, соціальних, ціннісних, емоційних, естетичних якостей. Включення дитини дошкільного віку в колективну діяльність, спрямовану на досягнення соціально значущого результату, співпрацю і взаємодопомогу, сприяє формуванню соціальних (спрямованих на інших людей) та моральних (орієнтованих на суспільні норми) мотивів поведінки. Суть роботи з формування особистості дошкільника вбачається у збагаченні розумових образів та елементарних форм соціальної і моральної регуляції поведінки дитини, які передбачають випереджальне емоційне орієнтування на віддалені результати власних дій.

Прогресивний розвиток особистості в дошкільному дитинстві засвідчують: здатність адаптуватися до нових умов життя та вимог, пізнавальний інтерес, творча уява, сприйнятливість до одержання нової інформації, прагнення самостійно здобувати знання, засвоєння функцій і відносин людей, знання правил взаємин з дорослими та однолітками, сформованість соціальних мотивів, саморегуляція поведінки, орієнтація на совість як внутрішню етичну інстанцію, диференціація емоційних станів людей за зовнішніми ознаками, адекватна самооцінка, розвиненість вищих почуттів, сформованість образу-Я та елементарної цілісної картини світу, наявність системи ціннісних ставлень, позитивне ставлення до життя.

Доступна віку компетентність особистості засвідчується її здатністю до самостійності, свідомо мотивованою поведінкою, вмінням подивитися на себе збоку та стати на місце іншої людини, спроможністю розширити простір свого «Я», не утискаючи інтересів інших. Зрілу особистість вирізняє оптимістичне світобачення, зацікавлене ставлення до життя, впевненість у своїх можливостях, потреба у самовираженні. Вона схильна до теплих і щирих стосунків, сердечного ставлення до людей, що її оточуюь, дружньої інтимності, поважає право інших на відмінну від власної думку. Така дитина орієнтується у своїх чеснотах і вадах, терпляча до своїх недоліків, може впоратися з негативними емоціями. В неї сильно розвинене почуття реальності, завдяки чому вона бачить речі такими, якими вони є насправді, приймає виважені рішення, обґрунтовує доцільність прийнятих рішень, з гумором ставиться до абсурдних сторін життя.

 

БАЗОВІ ІДЕЇ, КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ, НАУКОВЕ ПІДГРУНТЯ

Модернізація системи дошкільної освіти України вимагає визначення чітких наукових засад, що слугують підґрунтям, враховують сучасні цивілізаційні тенденції та особливості змін в державі, базуються на розумінні особистості як мети, результату і головного критерію ефективності освітнього процесу.

В основу організації педагогічного процесу у закладі дошкільної освіти має бути покладена ідея розвитку дитини, центром відліку вважатися вчення про цінність й сенс життя, результуючою – доступна віку модель моральної за змістом й активної за формою позиції «Я у Світі». В процесі розвитку відбувається поступове накопичення кількісних змін, які призводять до суттєвих якісних змін, актуалізують потенційні можливості зростаючої особистості, уможливлюють формування в неї системи ціннісних ставлень до природи, культури, людей, самої себе.

Важливою для концептуальних засад Програми є висунута  провідними фахівцями ідея ампліфікації – збагачення, підживлення особистісного зростання засобами спеціально організованих і специфічних для дошкільного дитинства видів діяльності, оптимального використання педагогом вікових можливостей оволодіння дітьми життєво необхідним досвідом. В основу ідеї ампліфікації покладено принцип цілісного підходу до розвитку дошкільника, визнання виняткової ролі в цьому процесі новоутворень свідомості та особистості, баланс емоційно-мотиваційного та пізнавального аспектів, перехід з культури корисності до  культури гідності.

Ключовим поняттям Програми є «здоров’я» як сплав тілесної, душевної, соціально-моральної складових, який засвідчує стан організму, психіки та свідомості дитини, міру її благополуччя, ступінь врівноваженості з наволишнім середовищем, задоволеності своїм життям, відчуття захищеності й комфорту. Від здоров’я як інтегрального утворення залежать якісні характеристики та динаміка розвитку дошкільника як особистості, його розумова та емоційно-вольова сфери, рівень домагань, впевненість у собі, здатність посісти певне місце в соціальній групі, баланс фондів її «можу» і «хочу».

Поняття «фонд» привертає увагу освітян до нерозривного зв’язку, з одного боку, потенційних, резервних та актуальних, виражених назовні, сил зростаючої особистості; з іншого – її потреб, прагнень, намірів, бажань, інтересів (фонд «хочу») з можливостями — здібностями, знаннями, уміннями, працездатністю, докладеними для досягнення результату зусиллями (фонд «можу»). Визначення педагогом «зони найближчого розвитку» кожної дитини, орієнтація на неї у своїй діяльності сприятиме своєчасній і оптимальній реалізованості потенційних сил дошкільника, готовності та здатності самовиражатися у соціально прийнятний спосіб. Робота дорослого з дитячим «хочу» і «можу» формує у зростаючої особистості реалістичну самооцінку, домірність домагань, розуміння того, що кожний в чомусь сильніший, а в чомусь слабший, навчає радіти досягненням.

Категорією «свідомість» фіксується значення для особистісного становлення дошкільника небезстороннього відображення та освоєння дійсності; розсудливого, зваженого ставлення до світу та себе; орієнтації на здоровий глузд, доцільність дій та вчинків; уміння давати собі звіт щодо прийнятих рішень та їх наслідків для оточення. Така дитина добре орієнтується у подіях минулого і теперішнього, робить припущення щодо свого ймовірного майбутнього, виробляє прогностичні оцінки, орієнтується у чеснотах і вадах (власних та інших людей). В неї формується рефлексія, що дозволяє узгоджувати поведінку з очікуваннями авторитетних дорослих, спрямовувати дії на досягнення певної мети, об’єктивно оцінювати результати. Особиста свідомість як важливе новоутворення старшого дошкільного віку засвідчує прогресивний розвиток дошкільника як особистості, сформованість елементарного дитячого світогляду, цілісної картини світу, реалістичного Я-образу, адекватної самооцінки, ціннісного ставлення до світу та самого себе.

Буття як об’єктивна реальність, існування дитини у світі, її життєдіяльність є свого роду сплавом різних форм існування, проявів активності у різних сферах життя та видах діяльності. Цим поняттям актуалізується важливість реалізації цілісного підходу до розвитку особистості в дошкільному дитинстві, необхідність глибшого освоєння педагогом категорії «спів-буття дитини і дорослого» як визначальної для оптимізації не лише освітнього процесу, а й організації життя дитини в цілому, реформування його змісту і технологій відповідно Базового компонента дошкільної освіти України. Буття дошкільника у світі є новим, важливим вектором організації педагогічної діяльності, об’єктивує необхідність розширення меж освітнього процесу, його «оживлення», надання більшої відкритості, наближення завдань та технологій виховання і навчання до життєвих реалій, врахування сьогодення.

Базовим поняттям, покладеним в основу Концепції, є і поняття «індивідуальність», яке характеризує особистість з боку її неповторності, особливості, несхожості на інших, оригінальності. Це стосується її манери поведінки, стилю діяльності, висунутих гіпотез, прийнятих рішень, висловлених міркувань, сфери інтересів, здібностей. Індивідуальність проявляється в особливостях конституції дитини, її емоційно-ціннісному, пізнавальному, вольовому, соціально-моральному, мовленнєвому, креативному розвитку. Реалізація програмових вимог передбачає впровадження у практику індивідуального підходу, врахування історії життя кожної дитини, орієнтацію на її право-ліворукість, типологічні особливості, характерологічні риси, статеві відмінності, життєвий досвід.

Засадові принципи і методолічні підходи

Віковий підхід, який передбачає необхідність співвіднесення педагогом освітніх завдань з паспортним, біологічним, психічним і соціальним віком дитини; розуміння ним існування стабільних та кризових періодів розвитку в дошкільному дитинстві; усвідомлення того, що всі дошкільники проходять один й той самих шлях розвитку, який не може виключити окремі фази або змінити їх послідовність, однак діти одного паспортного віку проходять його по-різному. Педагог орієнтується в організації освітнього процесу на психологічний вік як триєдине утворення (соціальну ситуацію розвитку, провідну діяльність, новоутворення свідомості та особистості). Він з повагою ставиться до процесу визрівання організму і психіки кожної дитини й одночасно розуміє: вони не визначають повноцінного розвитку особистості; що генетично задане, соціально набуте і самостійно досягнуте неоднакові у різних дітей однієї вікової групи дошкільного закладу. Реалізуючи віковий підхід, педагог усвідомлює, що норма є радше індивідуальною, ніж середньостатистичною віковою характеристикою дошкільника.

Принцип активності спрямований на розвиток в дошкільника прагнення і можливості бути суб’єктом власного життя та освітнього процесу, здатним ініціювати рішення і дії, поводитися самостійно, приймати незалежні від інших рішення, надавати переваги комусь-чомусь, виявляти творчу активність, проектувати індивідуальну стратегію поведінки, регулювати її з врахуванням вимог довкілля та власних спонук. Організація буття дитини та освітнього процесу у закладі дошкільної освіти скеровується на формування її як активного суб’єкта пізнавальної, ігрової, комунікативної та предметно-практичної діяльності, їх збалансованості. Педагог усвідомлює, що активність сприяє не лише розвитку особистості дошкільника, а й формуванню механізму саморозвитку.

Цілісний підхід орієнтує на необхідність перебудови дошкільної освіти з порційної, часткової на цілісну, яка охоплює весь життєвий простір дитини, її буття загалом, привертає увагу до категорії – «континуум життєдіяльності» (від лат. continuum — неперервне) – неперервна сукупність, зв’язна множинність, яка актуалізує необхідність організації освітнього процесу та оцінювання його ефективності цілісно, у всій сукупності взаємозв’язків та взаємозалежностей, враховуючи неперервність життєвого простору дитини.

Упровадження цілісного підходу актуалізує усі форми існування і ставлення дитини до природного, предметного, соціального довкілля та самої себе і передбачає створення сприятливих умов для реалізації нею свого фізичного, пізнавального, мовленнєвого, емоційного, соціального, морального, практично-дієвого, креативного, рефлексивно-оцінного потенціалів. Упровадження цілісного підходу передбачає узгодження інтересів і запитів дошкільника, його сім’ї та дошкільного закладу.

Діяльнісний підхід спрямований на організацію активної діяльності самої дитини, створення необхідних умов для формування її пізнавальних інтересів, розумових, практичних та художніх здібностей, базових якостей особистості. Це вимагає від педагога уміння аналізувати структуру освітньої діяльності, конкретизувати її зміст, мотиви, ціль, засоби та результати.

Вихідним моментом реалізації діяльнісного підходу є усвідомлення дорослим необхідності переведення дошкільника у позицію суб’єкта пізнання. Це передбачає навчання дитини свідомого прийняття мети, обґрунтованого планування діяльності, її організації, регулювання, контролю, самоаналізу та самооцінки кінцевого продукту (його якісно-кількісних характеристик та вкладених у роботу зусиль — старанності, ретельності, самостійності. Це стосується усіх видів діяльності — пізнавальної, комунікативної, ігрової, навчальної і передбачає ускладнення та урізноманітнення орієнтувальної активності дошкільника та засобів досягнення результатів. Суть діяльнісного підходу полягає у визнанні єдності свідомості і діяльності, зовнішнього та внутрішнього життя особистості, діяльнісного опосередкування міжособистісних взаємин дорослого і дитини. Показниками його ефективного впровадження є увага педагога до прийняття мети, продуктивного виконання та проявів творчості дошкільника в ході виконання діяльності.

Компетентнісний підхід уособлює собою інноваційний процес в дошкільній освіті, який відповідає прийнятому у більшості розвинених країн освітньому стандарту і пов’язаний з переходом на систему компетентностей у конструюванні змісту та систем контролю якості освіти. Смисл впровадження компетентнісного підходу полягає у створенні умов для формування у дошкільників досвіду самостійного розв’язання доступних віку пізнавальних, комунікативних, моральних та інших проблем.

Показниками ефективної реалізації означеного підходу слугує сформованість у дітей дошкільного віку компетентності як особистісного інтегралу, який проявляється у здатності адекватно реагувати на проблеми, конструктивно їх розв’язувати, досягати успіху. Компетентність передбачає набір життєво необхідної системи знань, умінь, навичок, звичок, базових якостей. Компетентний дошкільник добре орієнтується у різних сферах життя, довіряє власному життєвому досвіду, упевнений у своїх силах, здатний застосовувати набуті знання та уміння у нових умовах, видах діяльності, життєвих обставинах.

Культурологічний підхід є парадигмою, суть якої полягає у визнанні пріоритету культури в освіті, розумінні освітнього процесу як закладання основ особистісної культури дошкільників, прирощення культурності, культивування уміння перетворювати її на спосіб життя і стиль діяльності, створювати навкруги себе культурне середовище. Такий підхід враховує національні, релігійні, історичні особливості, сприяє зближенню освіти з життям, гармонізує інтереси зростаючої особистості, сім’ї і дошкільного закладу. Він забезпечує провідну роль соціокультурного контексту розвитку, наголошує на важливості засвоєння культури і традицій свого народу, збалансованості національного із загальнолюдським. Культурологічний підхід як методологічна позиція базується на єдності аксиологічного, діяльнісного та особистісного аспектів культури; вносить корективи у погляд на інформаційні та пізнавальні цінності дошкільної освіти як основоположні; кваліфікує її як процес закладання основ особистісної культури; актуалізує важливість виховання інтелігентності; орієнтує дитину на високі ідеали і морально-духовні цінності; плекає інтерес до смислу життя (власного та людей взагалі); стимулює прояви совісті як внутрішньої етичної інстанції; пропонує надати пріоритет культурі гідності, яка має прийти на зміну традиційній культури корисності.

 

СУЧАСНИЙ ПЕДАГОГ І ОРГАНІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Визнання педагогом самоцінності дошкільного дитинства та розуміння його як першого етапу становлення особистості вимагає перегляду завдань, змісту та спрямованості педагогічної роботи. В контексті інноваційної стратегії організації цілісного педагогічного процесу суттєво зростають вимоги до його гуманізації, оптимізації, раціоналізації, урізноманітнення.

Певною мірою цьому сприяє застосування різноманітних освітніх технологій — дидактичних, проблемних, комп’ютерних, модульних. Проте визначальну роль відіграє сам педагог як носій новаторських ідей. Сьогодні доводиться освоювати нові педагогічні функції — консультанта, порадника, аніматора, експериментатора, раціоналізатора, психотерапевта, фасилітатора (людини, що полегшує дитині складну роботу особистісного зростання). Це вимагає відповідної психолого-педагогічної підготовки, здатності вносити елементи новизни у цілі, зміст, форми і методи освітньої діяльності, бути прихильником культури гідності, яка враховує особливості розвитку особистості дошкільника в умовах життя, яке швидко змінюється.

Сучасний освітній процес має спрямовуватися на плекання в дошкільникові власне людського, виконувати три основні функції, які поєднують розвивальні, виховні і навчальні завдання:

людинотворчу (забезпечувати життєво необхідною системою знань, розвивати пізнавальну активність, актуалізувати природні здібності, формувати поведінкові орієнтації, саморегуляцію, здатність повноцінно виконувати різні соціальні ролі тощо);

технологічну (формувати уміння, навички, звички, необхідні для гармонійного «вписування» у життя, успішного виконання діяльності різного змісту, складності, виду, умов організації;

гуманістичну (формувати систему ціннісних ставлень до природи, людей, культури, самого себе; орієнтувати на моральні норми; плекати інтерес до душевного та духовного світу людей.

Опікуючись розвитком особистості, педагог орієнтується на те, що важливими опорами і основними характеристиками продуктивного життя дошкільника виступають свідомість (уміння давати собі звіт щодо бажань, планів, вчинків, наслідків), діяльність (прагнення більшість часу перебувати в активному стані) та спів-буття з іншими (налагодження живих контактів з однолітками та дорослими, рідними та чужими людьми).

Сучасний педагог виступає не лише прибічником та користувачем нових педагогічних ідей та технологій, розроблених відомими фахівцями, але й може бути їх пропагандистом серед колег, створювати в групі, де він працює, інноваційне розвивальне середовище, апробувати себе у ролі автора, розробника, дослідника оригінальних підходів та освітніх технологій, заснованих на врахуванні регіональної специфіки та контингенту дітей і батьків.

Сприяючи набуттю дитиною основ особистісної культури, вихователь вправляє її в уміннях орієнтуватися у довкіллі, адаптуватися до його вимог та умов, активно та конструктивно на нього впливати, реалізовувати свій потенціал, презентувати іншим свої можливості, діяти здебільшого самостійно, в разі необхідності, підтримувати та захищати себе, виробляти емоційно-оцінне ставлення до подій та явищ життя.

Оптимізуючи освітню діяльність, педагог обирає та здійснює найкращий для його умов варіант організації осваітньої роботи, досягнення поставлених цілей, раціональної витрати часу, використання усіх можливих ресурсів. Визнаючи пріоритет особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти, педагог «працює собою», підходить індивідуально до кожної дитини, не позбавляє її можливості повноцінно проживати сьогодення, орієнтується на знання, уміння і навички як інструмент, а на гармонійну та різнобічно розвинену особистість — як мету дошкільної освіти. Він визнає суб’єктами діяльності як себе, так і дитину; протиріччя, що виникають, розв’язує завдяки співробітництву, а не примусу, використовує демократичний стиль керівництва; в дитині цінує не лише слухняність і старанність, а й ініціативність; орієнтується на її сильні сторони, бере до уваги індивідуальну історію розвитку.

Реалізуючи особистісно орієнтований підхід до організації взаємодії з дошкільником, педагог усвідомлює, що він сам має бути справжньою особистістю - цінує власні чесноти, приймає себе, довіряє своїм можливостям, орієнтується у власних вадах, володіє педагогічною рефлексією, прагне вдосконалюватися як професіонал та особистість. Він підвищує рівень своєї компетентності, відкритий інноваціям, застосовує сучасні освітні технології.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ

Прогресивна динаміка змін як результат упровадження особистісно орієнтованої моделі позначається на усіх учасниках освітнього процесу — дітях, батьках, педагогах, керівниках дошкільного закладу.

Діти:

·       своєчасна поява новоутворень свідомості та особистості;

·             збагачення особистісного досвіду, розширення кругозору;

·             збалансованість уявлень про себе та продуктивне життя у природному, предметно-практичному та соціальному довкіллі;

·             зросла довіра своїм можливостям, самостійність та упевненість поведінки;

·             компетентна поведінка у знайомих та незнайомих ситуаціях;

·             сформованість потреб реалізувати себе, проявити самостійність, у разі необхідності, підтримати та захистити себе;

·             баланс умінь орієнтуватися у нових умовах, адаптуватися та конструктивно на них впливати;

·             сформованість психологічної готовності до школи.

Баьки:

·       зростання довіри до педагогічного колективу дошкільного навчального закладу;

·       відкритість контактам;

·       задоволеність перебуванням дитини саме у даному дошкільному закладі;

·       зацікавлене ставлення до освітніх завдань та умов їх успішного розв’язання;

·       готовність запропонувати свою допомогу педагогам, взяти участь в житті групи;

·       сформованість об’єктивного погляду на можливості та поведінку своєї дитини;

·       зросла культура спілкування з працівниками дошкільного закладу.

Педагоги:

·             сприяння накопиченню дітьми життєвих вражень, розширенню уявлень про світ та самих себе;

·             створення умов для самостійного раціонального способу поведінки дошкільників;

·             оздоровлення життя дітей, наближення його організації до сімейних умов;

·             уміння визначати зону найближчого розвитку кожної дитини;

·             досягнення балансу фізичного, розумового, емоційного, вольового, соціального, морального розвитку дошкільників;

·             гуманізація взаємин з дітьми, батьками, колегами;

·             зросла особистісна та професійна компетентність;

·             самоповага, упевненість у своїх можливостях;

·              посилення інтересу до нового, внесення елементів новизни у педагогічну роботу;

·             розвинена рефлексія, уміння подивитися на себе збоку, об’активно.

Керівники дошкільних навчальних закладів:

демократизація взаємодії з педагогами та батьками;

зросла культура спілкування;

збалансованість організаційної, педагогічної, управлінської та контрольної діяльностей;

урізноманітнення змісту, форм і технологій просвіти педагогічного колективу та членів родин;

посилення уваги до психологічної та методичної складових педагогічної діяльності;

вдосконалення уміння реалізовувати диференційований підхід;

впровадження в управлінську діяльність елементів дослідництва, експериментування.

НОРМА РОЗВИТКУ

Наведені у Програмі показники розвитку (компетентності) дітей засвідчують ймовірну за сприятливих умов (внутрішніх і зовнішніх) й оптимальну для певної вікової групи міру розвиненості форм активності, видів діяльності та базових якостей. Вони радше орієнтують педагога на досягнення бажаного, ніж зобов’язують.

Повний текст можна завантажити тут